До братів сьомого курсу завітав п. Володимир Косовський з темою: «Травма і мовчання: як насильство змінює підлітка та чому він боїться говорити. Духовний та психологічний погляд»

18 листопада у стінах семінарії відбулася важлива зустріч, присвячена темі, яка сьогодні стає дедалі актуальнішою, – впливу насильства на підлітків та причин, чому молоді люди часто бояться про це говорити. До братів сьомого курсу завітав п. Володимир Косовський, доктор філософії у галузі медичних наук, лікар-психіатр, психотерапевт та член асоціації психіатрів України, який поділився своїм досвідом та окреслив широкий спектр проблем, пов’язаних із пережитою травмою в юному віці.

У ході лекції семінаристи дізналися, що дорослі нерідко не здатні розпізнати ознаки насильства або правильно відреагувати на них, адже в суспільстві досі бракує знань у сфері ментального здоров’я. Сором, страх осуду та культура замовчування стають причинами того, що підлітки залишаються сам на сам зі своїм болем. п. Володимир розповів про різноманітні форми насильства, які можуть переживати молоді люди, зокрема фізичний, психологічний, сексуальний, кібернасильство та духовний тиск, що часто маскується під виховання чи авторитет наставника. Він наголосив, що кожен із цих видів може залишати глибокі рани, які впливають не лише на психіку, але й на духовне життя підлітка, формуючи недовіру, спотворене відчуття безпеки та труднощі у стосунках з Богом і людьми.

У дискусії, яка розгорнулася після лекції, брати намагалися з’ясувати, як правильно розмовляти з підлітком про такі болючі теми. Йшлося про важливість делікатності, створення атмосфери довіри, уміння слухати та підтримувати без тиску й осуду. Значну увагу приділили ролі наставників і духовенства, які покликані бути для молоді місцем безпеки, супроводу і правди.

Зустріч із п. Володимиром Косовським стала цінним досвідом для семінаристів. Отримані знання та рекомендації в майбутньому допоможуть їм уважніше й компетентніше ставитися до потреб підлітків, розпізнавати ознаки травматичного досвіду та сприяти зціленню через поєднання психологічної підтримки та духовного супроводу. Це складне, але надзвичайно важливе завдання, до якого майбутні душпастирі поступово готуються вже сьогодні.

Ми вдячні п. Володимиру за Його працю у галузі психіатрії в Україні. Ми маємо надію, що в майбутньому Церква і держава працюватиме разом. Розуміючи межі своєї компетенції, ми завжди прагнемо співпрацювати з тими фахівцями, які можуть краще допомогти людині у конкретній ситуації.