Йосиф Сліпий
Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892 в селі Заздрість Теребовлянського повіту в багатодітній родині. Батько — Іван Коберницький–Сліпий, мати — Анастасія Дичковська. Останні роки життя Патріарх Йосип Сліпий провів у середовищі Католицького Університету і храму Святої Софії в Римі.
Після закінчення з відзнакою тернопільської гімназії у 1912 році Йосип Сліпий вступає до Львівської греко-католицької духовної семінарії та університету. Вступні іспити прийматиме митрополит Андрей Шептицький, який потім висвятить Йосифа в ієреї й пошле на навчання в Інсбрукський університет, а далі – у Рим. У 1922 році «магістер агрегатус» (дослівно – унікальних наук), доктор філософії й теології Йосиф Сліпий повертається до Львова і стає професором, а згодом і ректором Львівської духовної семінарії, що переростає в академію. На той час він був фактично правою рукою Шептицького.
Ректор Греко-Католицької Богословської Академії у Львові о. Йосиф Сліпий разом з викладачами і студентами цієї Академії. (1936 р.).
Придивляючись до молодого й енергійного ректора, Шептицький усе більше утверджувався в рішенні зробити Сліпого своїм наступником. Крім високої освіченості й організаторських здібностей, він побачив у ньому ще одну визначальну рису – цілісність характеру й відданість справі. «Цей не відступить, – говорив митрополит про Сліпого. – Загине, а не відступить».
У грудні 1939 року за рекомендацією і на прохання Шептицького Папа Пій Х надав Йосифу Сліпому титул архієпископа і коадьютора, тобто законного спадкоємця глави помісної церкви. Сам Сліпий прийняв титул як черговий обов’язок. «У час гоніння свячення не є честю, а в певній мірі тягарем», – писав він через три роки після того.
Цілковито усвідомити правдивість цих слів Сліпому випаде у 1944 році після смерті Андрея Шептицького. У грудні 44-го брат митрополита Климентій Шептицький передає на ім’я Сталіна та Раднаркому листи з проханням не перешкоджати діяльності храмів, монастирів, духовних закладів. Керівництво ради, заручившись підтримкою Молотова та Хрущова, дало згоду на діяльність УГКЦ, прийнявши від делегації 100 тисяч карбованців у фонд Червоного Хреста. Однак уже в березні 1945 року уніатську церкву назвали «агентом Ватикану», а через рік УГКЦ була проголошена поза законом, усі парафії були передані Російській православній церкві. Головною причиною цього стала величезна роль УГКЦ у боротьбі УПА проти військ НКВС, яка тривала на Західній Україні.
У 1945 році Йосифа Сліпого арештували вперше. Йому приписали контрреволюційну діяльність, шпигунство на користь Ватикану, паразитичне життя за рахунок народу і засудили до восьми років. Потім було ще три терміни. Кожен – за продовження пастирської праці.
Навіть у тюрмі Йосиф Сліпий лишався для всіх беззаперечним авторитетом. Колишній майор Червоної Армії Шифрін писав: «Ми розуміли, що радянська влада ніколи не звільнить того, хто був для українців духовним прапором… Митрополит Сліпий виглядав велично навіть в арештантській одежі… Спокійний, висококультурний, він сидів у радянських таборах… у тому киплячому казані «злодійської каламуті» вже друге десятиріччя і був дуже хворий… але тримався непохитно і намагався не бути тягарем нікому, а допомагати іншим». Його поважали навіть урки: коли одного дня нарядчик вигнав 60-літнього митрополита на роботу за зону, в’язні застрайкували, а нарядчика попередили, що зроблять самосуд.
Але найперше його слова чекали на волі. Він знаходив різні шляхи, щоб передати з таборів своє пастирське слово. Митрополит примудрявся навіть готувати й передавати на волю напередодні Великодня освячене миро. Збереглися листи, де він просить прислати йому різні масла і трави. Там, у тюрмі, Сліпий готував миро, освячував, а потім передавав як ліки, що «не підійшли, але хай будуть вам, щоб не пропали».
Бог і Україна
У 1962 році Сліпого засудили до довічного ув’язнення в мордовських таборах суворого режиму. Однак доля повернулася інакше. У 1963 році Хрущов зробив широкий жест Папі Римському Івану ХХ та королеві Англії і погодився передати Сліпого Риму. За три дні митрополита було спочатку доправлено до Москви – навіть із рідними не вдалося попрощатися. А звідти – до Риму. Всі ці три дні Сліпий нічого не їв і пив тільки воду з крана – боявся, щоб не отруїли.
Більше двадцяти років, що Йосиф Сліпий перебував у Римі, він продовжував активно працювати на розбудову УГКЦ. Його удостоїли звання кардинала, звели у сан Верховного архієпископа УКЦ, він був членом Святої Конгрегації (Ватиканської комісії) Східних Церков. Він побудував Український католицький університет, собор Святої Софії в Римі, заснував духовну семінарію, українську парафію в Римі, започаткував переклади літургійних книг українською. Він уперше заговорив на весь світ про Україну й українську церкву – і у 77-му році на трибуналі академіка Сахарова, і під час десятків, сотень поїздок по всьому світу. Його творча спадщина – 18 томів філософських праць, промов, роздумів, виданих у Римі.
Йосип Сліпий добивався визнання Патріархату Української Греко-Католицької церкви. Завдяки йому в Римі побудовано Собор св. Софії, придбано і відновлено парафіяльний храм Жировицької Матері Божої, засновано Український Католицький Університет св. Климента.
Помер Йосип Сліпий 7 вересня 1984-го у Римі. Згідно волі патріарха, 1992-го року його тіло перевезли до України й поховали у Соборі св. Юра у Львові.